Підписатися на RSS

9.11.2015

Методичні рекомендації працівникам психологічної служби щодо координації та організації надання психологічної допомоги особам, які виїхали із зони проведення антитерористичної операції

Психологічна служба системи освіти є вагомою складовою державної системи охорони здоров'я молодих громадян України і діє з метою виявлення та створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості. Особливо ця функція служби важлива в умовах складної соціально-політичної ситуації в країні.Працівникам психологічної служби системи освіти необхідно організувати свою роботу відповідно до таких нормативно-правових документів:1) лист Міністерства освіти і науки України від 11.03. 2014 р. №1/9-135 «Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу»;2) лист Міністерства освіти і науки України від 02.04.2014 р. № 1/9-186 «Щодо навчання дітей військовослужбовців, які переїхали з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя на постійне місце проживання до інших населених пунктів України»;3) лист Українського НМЦ практичної психології і соціальної роботи від 24.02.2014 р. № 26 «Про посилення психологічної допомоги населенню»;4) наказ Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009 р. № 616, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.07.2009 р. за № 687/16703 «Про внесення змін до Положення про психологічну службу системи освіти України»;5) наказ Міністерства молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці, Міністерства транспорту, МВС та Держдепартаменту з питань виконання покарань від 14.06.2006 р. № 1983/388/452/221/556/596/106 «Про затвердження порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах»;6) наказ Міністертва освіти і науки України від 20.04.2001 р. № 330 «Про затвердження Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України»; 7) Етичний кодекс психолога тощо.Окрім положень, які окреслені у вищезгаданих документах, під час організації діяльності працівниками психологічної служби необхідно звернути увагу на необхідність:

1) створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізації змісту й форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків;2) недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників навчально-виховного процесу та, у разі потреби, перенаправлення дітей, батьків і педагогів до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога тощо);3) застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінарного підходу до вирішення проблем, які виникають (за потреби звернутися до закладів і установ охорони здоров’я, підрозділів служби з надзвичайних ситуацій тощо з пропозицією співробітництва та координації у справі надання психологічної допомоги тим, хто її потребує);4) залучення до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців, практичних психологів, соціальних педагогів, психотерапевтів, консультантів ПМПК;5) організації для тих, хто безпосередньо працює з постраждалими:- психологічної і професійної супервізії;- методичної підтримки у вигляді буклетів, методичних розробок, проведення навчальних семінарів і семінарів з обміну досвідом;- матеріальної допомоги у вигляді необхідного приладдя і оргтехніки;6) внесення коректив у плани роботи всіх працівників психологічної служби, що задіяні у наданні допомоги постраждалим.Працівникам психологічної служби системи освіти слід повідомити батькам, учителям та близьким дітей про те, що непотрібно приховувати від дітей інформацію стосовно тих подій, які зараз відбуваються на території України.Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості.Основною допомогою в надзвичайних ситуаціях для дітей є:- фактична інформація підготовлена з урахуванням віку дітей;- зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, будепотреба повертатися до цієї розмови не один раз;- допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;- дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання іншихдітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);- відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;- загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;- знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;- регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Діагностичний та корекційний інструментарій для використання в роботі:

1) каузометричне опитування;2) методика Ельке Гарбі «Техніка плану (проекції)» (використовується в роботі з дитячими травмами);3) «Карта спостережень» Д. Стотт;4) дитячий варіант Міссісіпської шкали оцінки травматичних реакцій;5) методика «Неіснуюча тварина»;6) опитувальник Басса-Дарки;7) симптоматичний опитувальник Ю. Олександровича;8) тест тривожності Спілбергера- Ханіна;9) батьківські анкети для оцінки травматичних переживань дітей та інші.

У роботі з дітьми, які переміщені з тимчасово окупованих територій та районів проведення АТО, доцільним є застосування факультативних курсів за вибором (лист Міністерства освіти і науки України від 06.06.2013 року №1/9-413 «Про впровадження факультативних курсів працівникам психологічної служби системи освіти»).


Робота з батьками

У житті кожної людини інколи виникають стресові ситуації. Здебільшого ті, хто пережив травму, поступово повертаються до звичного життя, а дехто ще впродовж тривалого часу перебуває в посттравматичному стресі. Людині, яка пережила біль втрати здається, що це не можливо зрозуміти, пережити, змиритися з нею. Тому працівникам психологічної служби потрібно навчити батьків та їх дітей вміння пристосовуватися до дійсності та долати психотравмуючі впливи.Людина не може одразу усвідомити перебудову звичної, усталеної системи координат, у межах якої розгорталося її життя, тим паче адаптуватися до перемін навколишнього світу. Раптові соціальні зміни і необхідність пристосування спричиняють значний тиск на людину, відповідно її психіка починає функціонувати в стресогенних умовах. Саме тому людина «вмикає» захисні механізми, через що усвідомлення нею тієї чи іншої події відбувається поступово.У зв`язку з цим потрібно допомогти усвідомити реальність, тобто те, що відбувається, або те, що вже сталося. Якщо стресова ситуація вже відбулася, її потрібно усвідомити як факт, і переживати, не руйнуючи себе, наприклад, почуттям вини чи ненависті, помсти тощо. Причин того, що сталося, може бути безліч. Людині складно охопити їх усі, однак треба розуміти, що змінити нічого вже не можна, а от зашкодити собі чи комусь – цілком.Якщо ситуація, що травмувала, триває, варто усвідомити свою роль у ній, оцінити свої можливості і спрямувати їх на те, щоб усе закінчилось благополучно. За таких умов почуття вини може й не виникнути.Дана життєва ситуація, в яку потрапили вимушені переселенці, нерідко викликає в них почуття гніву, який виражається за допомогою внутрішніх або зовнішніх проявів. Гнів – це прояв захисних властивостей психіки людини від безпорадності, протест проти незворотності подій та впливу часу, неможливості змінити минуле. Обов’язково потрібно пояснювати, що цей стан є нормальним.Усвідомлення та «якісний» прояв гніву дає змогу вивільнити накопичену руйнівну енергію тривоги. Однак у такому разі існує небезпека завдати психологічну або фізіологічну шкоду оточенню. Тому люди, які гостро переживають фазу гніву, потребують максимальної підтримки. Насамперед, вона полягає в інформуванні про перебіг посттравматичного стану за допомогою простих, лаконічних фраз. У них у жодному разі не має бути закликів до совісті, розуму, почуття провини тощо, а також оцінювання дій агресора.Гнів характеризується такими ознаками:- пошук винних серед оточення;- почуття власної провини, самозвинувачення;- раптові спалахи агресії та моторної активності в ситуаціях, безпосередньо не пов’язаних з травмуючими обставинами – гостре почуття несправедливості щодо різних виховних та дисциплінарних питань, скандали через незначні проблеми, прискіпливе обговорення подробиць певних подій.Водночас разом із гнівом у людини може активізуватися переживання почуття страху (наприклад, повторення травмуючих подій), що в подальшому може призвести до депресії.Депресія настає в момент виснаження активних сил організму. Вона так само необхідна, як інші фази розвитку посттравматичного стану.Під час депресії людина може почати бідкатися й оплакувати минуле, утрачене тощо. У такий спосіб психіка людини виконує певне завдання – прощається з тим, що було цінним, важливим і значущим, і поступово готується відпустити минуле, щоб здійснити перші кроки в майбутнє. Не слід активно пропонувати варіанти «переключення» людині, яка має виражені прояви переживання депресії, пригнічення, туги. У такому разі виникає небезпека стикнутися з новою хвилею агресії, адже людина, яка тужить, може сприймати спроби інших відволікти її від переживань як знецінення прожитого. Також вона може захищати своє право сумувати. Однак інколи переключення уваги на виконання повсякденних справ і обов’язків дає змогу вибудувати свій внутрішній ритм.Поступове впровадження планування щоденного життя завдяки чітким, конкретним крокам може втримати функціональний стан і допомогти поступово відновити соціальну активність людини.

Опісля травматичної ситуації корисно задуматися, як жити далі. Піклування про перспективу, про найближче майбутнє – те, що буде через годину, завтра, післязавтра, через місяць, - дасть змогу активізувати резерви, які є в кожної людини. Це фізичні, психічні, емоційні, інтелектуальні, моральні та інші можливості, які відкривають перед людиною широкий простір для діяльності.Отже, у разі виникнення травмуючої ситуації людина може відчувати різні переживання, по-різному реагувати на ті чи інші обставини. Однак це є природним. Щоб відновити активну життєву позицію, людина має пройти всі фази переживання посттравматичного стану. Із різних причин вона може «застрягати» у тій чи іншій фазі. Якщо під час роботи з клієнтом були помічені такі труднощі, то корисною може бути така пам’ятка.

Поліпшуємо душевний і фізичний стан

Пам’ятка

1. Для виходу зі стресового стану, інтенсивність якого зростає, насамперед необхідно знайти точки опори. Вони мають ґрунтуватися на звичних для Вас діях. Складіть детальний розпорядок дня, виокремивши час для харчування та перерв для відпочинку. Якщо це можливо, пропишіть меню кожного прийому їжі, а також місця і способи відпочинку (прогулянка, спостереження за вулицею з вікна, дихальні вправи тощо). Намагайтеся дотримуватися цього режиму. Для наочності можна позначити виконані пункти у плані. Контактуйте з природою. Проведіть час у парку або на березі річки чи озера. Відчуйте навколишні запахи, звуки. Перебирання дрібних камінчиків чи пересипання піску з долоні в долоню сприяє розслабленню Вашої нервової системи. Якщо Ви вмієте в'язати або вишивати – приділіть час заспокійливому хобі. Не вибирайте надто складні схеми чи малюнки. Заняття рукоділлям мають розслаблювати, а не посилювати тривожність.2. Щоб подолати травмуючу ситуацію, іноді потрібно виконати певний ритуал. Це може бути колективний або індивідуальний захід. Відчуйте, що саме Вам хочеться зробити. Чи готові Ви зробити це разом із кимось? Чи Вам комфортніше зробити це самостійно? Важливо не оцінювати та не критикувати (не вдаватися до самокритики) саме бажання здійснювати ритуал. Це один із способів гармонізувати свій психічний стан. Період і частота проведення ритуалу залежить від внутрішніх почуттів людини, а не від зовнішніх соціальних чинників.3. Щоб відновити сили для руху вперед, потрібно поступово позбутися того, що обтяжує Ваш рух. Не варто мовчати чи стримувати сльози. Слід знайти спосіб вираження своїх думок і переживань. Про те, що трапилося, можна не лише розповідати тому, хто готовий вислухати, а й писати твори (листи, оповідання, казки) як на папері так, і в електронному форматі для розміщення в соціальних мережах, на блогах тощо. У цих творах можна розповідати, скаржитися, обурюватися тощо. Слухаючи людину, яка страждає, пам’ятайте про те, що заклики на кшталт «візьми себе в руки» співрозмовник може сприймати як ігнорування або знецінення події, яку він переживає. Ліпше використовувати такі фрази, як «Я тебе слухаю», «Я поруч» тощо. Також не бажано вживати фрази, які «заморожують» горе, на кшталт «Він не помер, він назавжди залишився з нами». Адже біль завжди потребує «виходу».4. Підтримуйте фізичний контакт з людиною. У цей період кожен, а особливо дитина, потребує обіймів, тобто відчуття підтримки на фізичному рівні. Навіть якщо дорослому складно структурувати власні емоції, необхідно спробувати вислухати дитину, дати їй можливість висловити власні страхи і переживання. Якщо вони збігаються з Вашими, не варто відмежовуватися від дитини дорослістю, ліпше щиро зізнатися їй, що відчуваєте щось подібне. Обов’язково висловлюйте своє бажання підтримати, віру в те, що після невдалих днів настають радісні. Корисними можуть бути вечори сімейного малювання, ліплення або створення колажів із фотографій. Що старшою є дитина, то більш розгорнутими можуть бути дискусії з нею, наприклад, з питань історії, соціології, політології тощо.5. Якщо відчуваєте, що Вашому організму для боротьби зі стресом не вистачає власних ресурсів, скористайтеся індивідуально підібраними заспокійливими препаратами. Робіть дихальну гімнастику, спрямовану на розслаблення. Поступово вона має замінити седативні засоби. Не використовуйте такий «заспокійливий засіб» як алкоголь. Не зважаючи на швидкий ефект розслаблення, алкоголь пригнічує нервову систему і діє на психіку як депресант.6. Якщо впоратися зі стресом самостійно або за підтримки близьких, друзів чи колег не вдається, обов’язково зверніться по професійну кваліфіковану допомогу. Потреба в такій допомозі не є свідченням слабкості, а навпаки, - ефективною турботою про себе. Відновивши свій психоемоційний стан, Ви матимете можливість повернутися до роботи, продовжувати повноцінне життя.

12.10.2015

Що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) ?
http://health.obozrevatel.com/diseases/87903-sovetyi-perezhivshim-zhutkie-sobyitiya.htm

Це захворювання розвивається, якщо людина пережила реальну або потенційну загрозу життю. Також цьому ризику піддаються свідки страшних подій і люди, які мали справу з їх наслідками наслідками (зокрема, працівники аварійних служб і співробітники правоохоронних органів, медичні працівники, волонтери). Буває, що ПТСР відчувають близькі та друзі людей, які пережили травму.
Такий стан виникає, якщо було порушено почуття довіри та безпеки, і людина відчула себе безпорадною. Якщо людина пережила травматичну ситуацію, то цілком нормально, що вона почуває себе переляканою, тривожною і розгубленою. Вона погано спить, пробуджується від жахливих сновидінь, відчуває страх і не може перестати думати про те, що сталося; вона знаходиться в полоні постійного переживання небезпеки і болючих спогадів. У більшості людей ці прояви недовговічні і з часом минають самі по собі. Це НОРМАЛЬНА реакція не ненормальні умови. Але якщо вони не слабшають протягом декількох днів чи навіть тижнів, це може бути проявом ПТСР. ПТСР розвивається в залежності від особливостей кожної людини. Зазвичай, такий стан дає про себе знати протягом декількох годин або днів після травмуючої події, але буває що ПТСР проявляється через тижні, місяці і навіть роки.У посттравматичний період людині може здаватися, що її життя вже ніколи не стане таким, як до трагічної події.Подолати посттравматичний стресовий розлад можна ТІЛЬКИ при правильному ЛІКУВАННІ та ПІДТРИМЦІ близьких.
Ознаки посттравматичного стресового розладу
Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть з'являтися ніби нізвідки, а можуть «запускатися» чимось, що нагадує людині про страшну подію, якось пов’язано з нею: місце події, шум, запах, певні слова чи убрази уяви.
При тому, що кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:
• нав’язливе намагання «переосмислити» неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);
• прагнення уникати того, що нагадує про травму (наприклад, місця події);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозріливість.
Додаткові ознаки ПТСР:
Гнів і дратівливість; почуття провини, сорому або самозвинувачення; зловживання алкоголем чи наркотиками; почуття недовіри і зради, а також «несправедливості долі»; депресія і почуття безвиході; суїцидальні думки; відчуття відчуженості; фізичні болі; поверхневий і неспокійний сон, жахливі сновидіння; здригання при дзвінках, оплесках та ін. буденних звуках; нездатність згадати цілі епізоди пережитої травми; відчуття, що людині «не судилося» знайти роботу, створити сім'ю тощо.
Якщо Ви підозрюєте, що у Вас або Вашої близької людини є ПТСР, потрібно негайно ЗВЕРНУТИСЯ ПО ДОПОМОГУ ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА ЧИ ПСИХОЛОГА. Чим скорше буде виявлений ПТСР, тим легше і швидше його вилікувати. ПТСР не є ознакою слабкості чи нездатності «взяти себе в руки», «не розпускатися». Для подолання цього стану необхідно прийняти травмуючу подію – як частину Вашого минулого, не намагатися її «забути», не відгороджуватися від неї. Її потрібно саме ПЕРЕЖИТИ, ПРИЙНЯТИ – І ВІДПУСТИТИ. За підтримки фахівця зробити це легше.
При ПТСР для людини природньо прагнути уникати хворобливих спогадів і переживань. Але якщо Ви спробуєте відгородитися від хворобливих спогадів, не зважати на них, буде тільки гірше. Емоції нікуди не подінуться і будуть проявлятися в моменти стресу або коли ваш самоконтроль буде слабшати. Спроби постійно контролювати ситуацію тільки виснажать Вас, будуть марно забирати сили, потрібні Вам, аби повернутися до нормального стану. Занедбаний ПТСР може вплинути на все ваше подальше життя. А Ви заслуговуєте на краще!

Поради:
• Не віддалятися від своїх друзів і близьких. В жодному разі не можна втрачати зв'язок з людьми , які піклуються про Вас. Підтримка з боку інших людей є життєво важливою для Вашого одужання.
• Розгляньте питання про приєднання до групи підтримки для постраждалих від такого ж типу травми. Група підтримки може допомогти вам почувати себе не ізольованим і не самотнім. Завдяки групі можна також побачити нові для себе способи подолання і навчитися їм. Це зробить Вас сильнішим і мудрішим.
• Не вживайте алкоголь або наркотики. Тому що, коли Ви намагаєтеся «залити» своє горе, Вам стає легше тільки на короткий час, але в загальному ПТСР посилюється. Вживання психоактивних речовин погіршує багато симптомів ПТСР, які проявляються в емоційному онімінні, соціальній ізоляції, гніві і депресії.


Допоміжні способи у подоланні ПТСР (способи самодопомоги):
Дізнайтеся якомога більше про ПТСР;
Приєднайтесь до групи підтримки;Довіртеся близькій людині; говоріть з людьми про Ваші переживання і почуття, а не про саму подію;
Проводьте час з позитивно налаштованими людьми; розмовляйте з тими, хто переніс у минулому важкі ситуації і дав собі з ними раду;Якщо ви віруюча людина або маєте групу духовних однодумців, зберігайте зв’язок з ними; приділіть увагу Вашій вірі і духовним потребам; звертайтеся у молитвах до Бога;
Насолоджуйтесь тишею природи; Практикуйте релаксацію і медитацію;Займайтеся спортом на свіжому повітрі; подбайте про поживну їжу і достатній сон: не тільки ваша душа, а й тіло потребує догляду і підтримки;
Уникайте алкоголю і наркотиків;Займайтеся повсякденними, звичайними для себе життєвими справами; структуруйте свій час і старайтеся дотримуватися плану; відновіть свої улюблені заняття.

Поради для рідних і друзів людини, що страждає на ПТСР.
Якщо у того, кого ви любите, є ознаки ПТСР, піклуйтеся про нього і підтримуйте. ПТСР може бути важким випробуванням для сім'ї. Вам буде складно зрозуміти, чому близька людина замкнулася в собі чи стала «байдужою». Іноді її поведінка буде ​​нестабільною, непередбачуваною. ПТСР може навіть призвести до втрати роботи і колишніх захоплень .
Якщо у Вашій сім'ї є людина, що перенесла травму і перебуває в стані ПТСР:
Будьте терплячими і намагайтеся зрозуміти близьку людину. Наберіться терпіння. Людині з посттравматичним стресовим розладом, можливо, буде потрібно говорити про травматичну подію знову і знову. Це частина процесу її видужання. Слухайте її ще і ще – скільки вона потребуватиме, кажіть їй про свою любов, підтримку, про свою віру в її сили, про свою готовність бути поруч з нею.
Намагайтеся поступово скеровувати її думки на позитивне майбутнє: улюблені заняття, відпочинок, життєві успіхи, надійні стосунки; якщо це доречно – помрійте разом з нею. Але будьте щирими і правдивими у своїй підтримці. Краще просто взяти за руку чи обійняти, ніж обіцяти нездійсненне чи фальшиво підбадьорювати. Не кажіть їй: «Візьми себе в руки», «Забудь про це», «Не згадуй більше!». Але не треба і «залипати» в гурі чи підтримувати позицію жертви. Минуле повинно стати досвідом і залишитися в минулому.
Не сприймайте симптоми ПТСР близької людини – емоційне заціпеніння і гнів – на свій рахунок. Якщо Ваша рідна людина здається відчуженою, дратівливою, пам'ятайте, що це не має відношення до Вас чи Ваших стосунків.
Якщо людина не йде на розмову про травмуючу подію, не тисніть на неї. Їй неймовірно складно говорити про це. Але дайте зрозуміти, що якщо людина захоче поговорити, Ви готові її вислухати.


Чому не можна жити в стані ПТСР?
ПТСР може зруйнувати вашу сім'ю. Ви можете виявити, що віддалилися від рідних і близьких, не в змозі ладнати з людьми, що Ви стали сердитими або навіть жорстокими.
ПТСР може викликати інші проблеми із здоров'ям. Доведено зв'язок між ПТСР і хворобами серця.
ПТСР може викликати алкоголізм .
ПТСР може позбавити Вас радості життя.

Види лікування ПТСР :
• Персональна психотерапія, сфокусована на травмі, – індивідуальна та групова.• Сімейна психотерапія. Вона допомагає рідним і близьким зрозуміти, через що Ви проходите. Подібна терапія зближує і допомагає краще зрозуміти одне одного в сім'ї.
• Медикаментозне лікування. Іноді людям з ПТСР призначають ліки, щоб полегшити прояви депресії або тривоги. Медикаменти не вилікують причини ПТСР, але зроблять людину менш пригніченою і спокійнішою.
Лікування ПТСР - це довгий і нелегкий процес. Фахівці і близькі люди готові допомогти Вам на шляху до одужання.

05.09.2015

На допомогу практичному психологу у роботі із вимушеними переселенцями ОСНОВИ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ. ДЕБРИФІНГ

( У підготовці матеріалу використані методичні розробки Gryphon Place. США)


Дебрифінг – форма кризової інтервенції, що являє собою особливим чином організоване обговорення в групах людей, які спільно пережили стресову або трагічну подію.
Мета – мінімізувати ймовірність важких психологічних наслідків після стресу.
Дебрифінг не може запобігти виникненню наслідків травмуючих подій, але він перешкоджає їх розвитку, сприяє розумінню причин і пропонує дії і заходи, які полегшать процес виходу з кризи. Тому це водночас і метод кризової інтервенції, і профілактика.
Дебрифінг можна проводити в будь-якому місці, але найкращий варіант – коли приміщення зручне, доступне та ізольоване від сторонніх.
У групі повинно бути від 10 до 15 осіб і двоє ведучих (дебриферів).
Завдання дебрифінгу:
• Відреагування вражень, реакцій і почуттів
• Зменшення індивідуального і групового напруження
• Зменшення відчуття унікальності і патологічності власних реакцій
• Мобілізація внутрішніх і зовнішніх групових ресурсів, посилення групової підтримки, солідарності, розуміння
• Підготовка до переживання тих симптомів або реакцій, які можуть згодом виникнути
• Інформування учасників про те, де вони в подальшому можуть отримати допомогу.


Інструкція до проведення дебрифінгу
Дебрифінг зазвичай проводиться не пізніше, ніж через дві години після травмуючої події.Дебрифінг проводять двоє дебриферів – ведучий і асистуючий.

Процедура складається з п'яти фаз.
Перша фаза. Вступ
Знайомство: дебрифери та учасники представляються. Ведучі висловлюють жаль з приводу того, що сталося.
Роз’яснення мети дебрифінгу: допомогти впоратися з наслідками травмуючої події.Слід підкреслити, що дебрифінг – це не психотерапія; ця процедура дозволяє поділитися своїми почуттями і реакціями, допомогти собі та іншим, дізнатися про те, які бувають зазвичай реакції на подібні події і як з ними справлятися.
Прийняття правил задля створення атмосфери безпеки.
Рекомендовані правила:
• Залишатися в групі протягом усього часу (дві години)
• Говорити тільки від себе (від першої особи)
• Не ухилятися від теми
• Право не висловлюватися
• Ставитися одне до одного з повагою, не висловлювати оцінкових суджень
• Збереження конфіденційності
Учасники можуть доповнити цей список.
Учасники можуть задавати уточнюючі питання.
Ведучі повинні переконатися, що в приміщенні немає нікого із сторонніх, – наприклад, журналістів, представників адміністрації, – які не мають безпосереднього відношення до події.Друга фаза. Звернення до фактів і думок
Попросіть учасників по колу відповісти на наступні питання:
• Хто ви і як пов'язані з подією (або з жертвою)?
• Де ви були, коли сталася подія?
• Щу трапилося?
• Якою була ваша перша думка, коли ви усвідомили, щу сталося ?
(питання для свідків події, рятувальників, постраждалих)
• Якою була ваша перша думка, коли ви дізналися, щу сталося?
(варіант попереднього питання для тих, хто не був безпосереднім свідком)
Дебрифери коротко перефразовують кожну відповідь.Третя фаза. Звернення до переживань
Можливі запитання:
• Що є найважчим для вас у цій події (у тому, що відбулося)?
• Що ви відчували на фізичному рівні, які тілесні відчуття ви переживали ?
• Що ви бачили?
• Якою була ваша реакція?
Якщо ви працюєте з групою з найближчого оточення людини, яка покінчила з собою чи загинула, можете запитати: «Якби ви могли зараз щось сказати цій людині, щу б ви сказали?»
Якщо це група людей, безпосередньо присутніх при події (свідки та постраждалі), можете запитати: «Щу з того, що ви побачили, почули, відчули (можливо, звуки, запахи та ін.), закарбувалося в пам'яті і тривожить вас зараз найбільше?»
Якщо група невелика, ви можете просити учасників відповідати на питання по колу, якщо більша – в довільному порядку. Заохочуйте учасників відповідати один одному, фасилітуйте обговорення, повторюючи питання, перефразовуючи висловлювання, віддзеркалюючи почуття учасників. Учасники повинні відчувати, що будь-які їхні емоції мають право на існування, що вони важливі і заслуговують на повагу і прийняття.
Четверта фаза. Навчально-просвітницька
Інформуйте учасників, якими є типові реакції на стресові ситуації. Інформацію можна роздати учасникам у друкованому вигляді і попросити їх сказати, які з цих реакцій вони переживають.
Підкресліть те, що описані стани та симптоми – це нормальні реакції на ненормальну ситуацію, що з часом вони минуть. Розкажіть, з якими реакціями учасники можуть зіткнутися через деякий час.
Поговоріть про те, як учасники можуть подбати про себе додатково і самостійно. Інформуйте їх про те, де вони можуть отримати допомогу згодом.
Дайте відповідь на запитання учасників.
П'ята фаза. Підсумки
• Резюмуйте коротко все, що було проговорено.
• Запитайте, чи не зосталося чогось важливого, про що хотілось би сказати зараз.
• Подякуйте всім за участь, за те, що змогли поділитися своїми почуттями, підтримати одне одного.
• Нагадайте про конфіденційність.
• Запропонуйте учасникам подумати про те, як вони можуть підтримувати один одного надалі.
Пост-дебрифінг
Приділіть час (20–30 хвилин) неформальній бесіді: поговоріть сам-на-сам з тими учасниками, які викликали у вас найбільше занепокоєння.
Обговоріть з ко-дебрифером виконану роботу: дайте один одному зворотний зв'язок, обговоріть найважливіші моменти.

16.01.2015 року відбувся семінар- нарада для практичних психологів.

За підсумками наради видано наказ начальника відділу освіти від 16.01.2015 року № 10 "Про удосконалення роботи психологічної служби знз району."

1.07.2014

Рекомендації для батьків щодо попередження психоемоційних розладів у дітей

· Забезпечити дітям здорове харчування (багато свіжих фруктів та овочів).

· Слідкувати, щоб діти пили багато води (не менше 2 л на день).

· Забезпечити нормоване фізичне навантаження.

· Організувати повноцінний відпочинок, достатній сон.

· Дозувати час перегляду телевізора та занять із комп’ютером.

· Контролювати зміст телепрограм, дисків, відеоігор, книг та журналів.

· Заборонити лихослів’я у домашньому колі.

· Формувати відразу до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки.

· Допомагати у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів.

· Розвивати постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу.

· Підвищувати авторитет батьків у сім’ї, встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити чіткий перелік обмежень та заборон.

· Ставити перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєвого шляху.

· Спільно долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв’язання проблемних ситуацій;

· Вірити в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості;

· Виявляти до дитини ніжні почуття, турботу і увагу.

· Виробляти позитивне мислення, виховувати любов до життя.

Давньокитайський трактат великого мудреця ЛАО ЦЗЮНЬ

Найкращі ліки для повернення собі відчуття спокою і радості, це:

· Вміння допомагати старим і хворим.

· Не вимагати повернення старих боргів.

· Не сперечатися, хто правий, а хто винен.

· Не тримати образи.

· Віддавати краще й більше, залишати собі лише гірше й менше.

· Не скаржитися на важку роботу.

· Якщо бідний – не журитися, якщо багатий – не скупитися.

· Радіти з успіхів інших.

· У своїх бідах і хворобах не шукати винуватців.

ПАМ’ЯТКА

для дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію, або для тих, кому погано…

1. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших дітей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти.

4. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись зі своїми переживаннями з людиною, якій ти довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю.

5. Поширеною помилкою є очікування, що інші здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

6. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

7. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитися на щось інше, зайнятись якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

8. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома, зроби ранкову зарядку, піди в спортзал, прогуляйся на свіжому повітрі, покатайся на велосипеді, роликах та ін.

9. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль.

10. Чимало фахівців сходяться на тому, що у критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди зможеш звернутися у щирій молитвеній розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу.

11. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати, або подолати свою депресію за допомогою наркотиків або алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті. Хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

12. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, психіатра. Сьогодні існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах.

6.05.2014

Цінуйте своє життя!

Відділ освіти Компаніївської РДА занепокоєний зростанням кількості нещасних випадків із смертельними наслідками серед учнів навчальних закладів області внаслідок вчинення ними суїциду протягом останніх 4 днів.

Шановні батьки, даруйте тепло та свою любов дітям.Розмовляйте, запитуйте!Будьте уважним слухачем.Якщо людина перебуває в депресивному стані, то їй більше потрібно говорити, аніж когось слухати. Незабувайте про важливість збереження турботи й підтримки!

Життя є даром від Бога. Але, безумовно, інколи воно здається радше тягарем, аніж даром. Головною причиною цього є егоцентризм та агресія оточення, що породжує втрату життєвого смислу, зневіру у змінах на краще, втому від нескінченної низки проблем та руйнівних для психіки стресів. Водночас, на думку більшості населення, навіть найжахливіша ситуація не виправдовує самогубства. В окремих людей з’являється бажання померти через неадекватне пояснення подій або власного становища.Нерідко хлопці та дівчата впадають у відчай і чинять самогубство через щось, що іншим здається лише дрібницею. Нам буває важко зрозуміти такі причини самогубства, як сварка з батьками, друзями, нещасливе кохання, приниження ровесників тощо. Та буває, що саме з таких, банальних, на перший погляд, причин, зазнавши душевного болю і не маючи змоги зарадити собі, підлітки вважають смерть способом помститися кривдникам. Тобто до серйозних спроб самогубства можуть вдаватися люди, які сподіваються вплинути на почуття інших, хоч самих їх уже не буде і вони не зможуть побачити, які наслідки мав їхній вчинок.Як показують дослідження, серед дітей, які зазнають знущань у тій чи іншій сфері, ймовірність самогубства зростає майже у сім разів, адже вони в силу своєї ще несформованої психіки зазнають справжніх страждань.Стрес, викликаний значущими для підлітка чинниками, породжує почуття збентеженості і страху, захисну реакцію, а саме – спробу позбутися душевного болю. Отже, найчастіше самогубство – це не бажання накласти на себе руки, а нестримне прагнення покласти край життю, яке завдає нестерпних мук.Дуже високий процент суїцидальних вчинків – серед тих, хто страждає на ті чи інші психоемоційні розлади ( більше 50%). Тяжкі форми депресії за поширенням посідають друге місце після серцево-судинних захворювань.Депресія вражає всі сторони життя людини – підриває почуття власної гідності, впевненості у собі, здатність ясно мислити та приймати помірковані рішення.Симптоми депресії можуть будуть різноманітними. В одного підлітка – напади тривожності. В іншого – постійна втома, порушення апетиту, сну, втрата ваги, або з ним можуть постійно траплятися якісь неприємності. Яскравим виявом депресій можуть бути сльози з незначного приводу (особливо у дівчат) або немотивована агресія (у хлопців). Деякі підлітки намагаються подолати тяжкий емоційний стан, удаючись до розгулу, пиятик, безладних статевих контактів, вандалізму тощо.Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й ситуаційні.Словесні ознаки.Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:1. Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».2. Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».3. Багато жартувати на тему самогубства.4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.Поведінкові ознаки1. Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.2. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:• в їжі – їсти замало або забагато;• у сні – спати занадто мало або занадто багато;• у зовнішньому вигляді – стати неохайним;• у шкільних звичках – пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої;• замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;• бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.3. Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.Ситуаційні ознакиЛюдина може зважитися на самогубство, якщо вона:1. Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема).3. Почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного.4. Уживала раніше спроби суїциду.5. Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.6. Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).7. Занадто критично налаштована щодо себе.Поради для тих, хто потерпає від суїцидальних думок.1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.3. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого - цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитися про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю, і якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, розгадуй кросворди, помалюй, пограй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.10. Настрій помітно покращиться, якщо з’їздити кудись ненадовго з якоюсь практичною метою.11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.12. Чимало фахівців сходиться на тому, що у критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди можеш звернутись у щирій молитвенній розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу. Дізнайся якомога більше про Всевишнього Бога, пізнай його чуйність, милосердя і батьківську любов, його бажання утішити тебе, підтримати у важку хвилину.13. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, навіть психіатра.

29.11.2013 року. Поради чарівних психологів.

/Files/images/IMG_20130829_121608.JPG

Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).

Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.

Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання.Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.

Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

01.11.2013 року Відбувся ІІ етап Всеукраїнської учнівської олімпіади з педагогіки та психології.

Учасники олімпіади розв'язували тестові завдіння, аналізували проблемні ситуації, та написали твір - есе"Яким я хочу бути і яким хочу бачити інших ".

21.10-25.10.2013

На виконання наказу управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації від 11.01.2011 р. № 11 «Про затвердження плану заходів управління освіти і науки облдержадміністрації щодо реалізації Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року» та з метою проведення моніторингу обізнаності підлітків стосовно проблеми насильства та його проявів у дитячому середовищі протягом жовтня 2013 року практичні психологи проводили анкетування "Обізнаність стосовно проблем насильства" у анкетуванні прийняли участь учні Компаніївської ЗШ І-ІІІ ст., Компаніївської ЗШ І-ІІ ст., Живанівської ЗШ І-ІІІ ст., Червоновершської ЗШ І-ІІІ ст.

/Files/images/foto_praktichnih_psihologv/SDC18380.JPG/Files/images/foto_praktichnih_psihologv/SDC18315.JPG/Files/images/foto_praktichnih_psihologv/SDC18305.JPG

13.06.2013 року

Знайомтесь – це наші психологи: Арнатовська Світлана Сергіївна – працює у Живанівській ЗШ І-ІІІ ст.Лимаренко Юлія Вікторівна – працює у Компаніївській ЗШ І-ІІ ст.Тодоренко Олена Василівна – працює у Червоновершській ЗШ І-ІІІ ст.Маліновська Анна Олександрівна – працює у Компаніївській ЗШ І-ІІІ ст. Практичні психологи Компаніївського району працюють у тісній співпраці з завідувачем районної ПМПК Миколенко Тетяною Миколаївною.

/Files/images/psihologi/SDC19098.JPG

/Files/images/psihologi/SDC19035.JPG

/Files/images/psihologi/SDC19095.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 87

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.